Про Серце до Серця, управлінську організацію і інші сумні речі

    Поверталася із управління у справах сім’ї та молоді при облдержадміністрації з препаскудним настроєм. Як виявилося для організації благодійної акції Серце до Серця двохсот п’ятидесятитисячному місту достатньо 3х організацій. Всі інші – це зайвий клопіт, організаційні труднощі і мінімум віддачі. І чому ж то інші регіони на подібного роду заходи стягують максимум волонтерів, НГО,  створюють організаційні комітети? Ото нерозумні!  А результат, як виявляється, на думку працівника цього управління, від кількості залучених громадських активістів абсолютно не залежить.

     І мала б я на увазі вище нав’язану думку, та наша розмова почала зачіпляти мене як то кажуть за живе. Цитувати не буду, розказали мені одним словом, чого я і моя громадська організація варті :-(

Сім днів до того:  за збігом обставин із цим же ж управлінцем співпрацювали по організації молодіжного форуму. Хм, там ми були потрібні. Потрібні були активними, креативними і бажано відповідальними. Мова зайшла про (тепер як виявилося) «конфліктну» акцію. Домовитися ми не домовилися, та самолюбство моє підлестили: «може б то ти, Настю, координуванням Серця до Серця зайнялася?..»

Яка ж оманлива реальність!

… хотіла хлопнути дверима! Не хлопнула, і не тому, що стрималася, а тому, що двері, мабуть, адаптовані – не хлопаються.

Історія повчальна.

Мораль в наступному:
1. НГО повинна мати свою специфіку. І якщо це навчальні семінари, публічні акції і експертні дискусії – то нема чого рватися в благодійну діяльність. Ніхто не хоче ділитися власним полем активності.
2. Дружба громадського діяча і управлінця вимірюється ККД першого.
3. Нема чого намагатися хлопнути дверима по м’якому одвірку.

    Плакати із Серця до Серця і надалі пилитимуться під моїм фортепіано. Який же зміст повідомляти громадськість, якщо її обізнаність на результат не впливає?