Єгор Собалєв найняв Демократичний Альянс

Що потрібно для того, щоб політики стали відповідальними та захищали інтереси громадян?

Кожен, хто ще не махнув рукою на своє власне життя, не плюнав на свою гідність, та думає про завтрашній день: себе та свої дітей, своїх батьків та майбутнє свої країни задається цим питанням.

Варіанти які ми доводилось чути були найрізноматніші. Поміж емоційніх закидів постріляти всіх є дійсно обгрунтовані бачення політичного процесу, який спроможний реанімувати нашу країну.

Перш за все до влади повинні прийти порядні та відповідальні люди. Ідеями про те деж їх взяти, як виявити та яким чином зробити їх залежними від громади поділились журналісти, люди що не один рік пильно спостерігали за діями не однієї влади. Вони зробили свій висновок та пропонують його підтримати.

Незалежні журналісти Єгор Соболєв та Вахтанг Кіпіані підтримали збір коштів на заставу політичною партією Демократичний Альянс та взяли участь у зйомках відповідного відеоролика.

Зокрема, Єгор Соболєв зазначив, що політиків слід контролювати, а для цього їх необхідно найняти на роботу. АВахтанг Кіпіані запропонував дати можливість Демократичному Альянсу сказати своє слово в політиці.

http://www.youtube.com/watch?v=GxUGSDzPWRQ&feature=g-all-u

Що скажете?

Капранові і короткий курс маркетингу

Однієї середи брати Капранові завітали у Тернопіль з презентацією "Щоденник моєї секретарки".

Чесно зізнаюсь, до цього часу прочитала лише одну їхню книгу "Розмір має значення", після чого читати більше не захотілося.

Не пішло.

На презентацію я прийшла із цікавості і наявністю вільного часу. Купувати звісно нічого не планувала. І не купила б, якби зустріла книгу на полиці книгарні якогось четверга, а цієї середи надала пріоритет прогулянкам на свіжому холодному повітрі.

Про саму презентацію писати не буду, боюсь не зможу вдало передати її значення.

Так от до чого я веду: на подібного роду презентації ходити просто необхідно, не стільки як для придбання нової літератури, скільки для того, щоб навчитися вдало продавати продукт.

Практичний курс маркетингу від братів Капранових штовхнув мене на купівлю цієї нової книги. 

Більше того, я не планую повертати її продавцю, як, на приклад, останні літні туфельки.

Наступний урок по цієї же дисципліні від Ірен Роздобудько якоїсь п'ятниці. 

Буду вчити як жити

Лекція повчальна. 

лектор з багаторічним двадцятидворічнім стажем

Для початку треба погодитися з позицією, що життя - це те, що ми про нього думаємо. І відбувається з нами все те, на що ми погоджуємося.

Отож, головне розставити наголоси. 

Є 5 з половою речей, які створюють кардіограму нашого життя: дім, робота, друзі, кохані, хобі та рожеві окуляри. (За останнє велике спасибі Тетяні Шіімон)

Дім має бути домом! Місцем, куди хочеться повертатися і де є рідний плед, теплий кіт, шерстяний чай і маса альбомів в друзях з фотографіями.

Не так? Значить треба набратися сміливості зробити дім комфортним! Домовитися з авторитарним батьком на переставлення меблів (ну хоча б стола) на місяць (ну хоча б на тиждень). Купи рідке мило, і помістити поряд із звичайним, притарабанити на кухню китайський комплект з ножів, і поставити на поличку для краси, знаючи із самого початку про його нефункціональність.

Чим займатися і чи варто рухатися по закшталтованій прямій "школа-університет-робота-пенсія"? Перше і найголовніше: себе треба відчувати. Відчувати і слухати, відчувати і робити так, як відчуваєш. Майже завжди, за винятком ліні.

Робота має бути цікавою, трошки творчою, і вимагати час-від-часу додаткових неоплачуваних зусиль. Їй (роботі) треба віддаватися, її треба любити)

Я завжди вибираю цікаву роботу. Хоча періодами мені здається, що це робота вибирає мене. 

У моєму житті порядок денний важливий. Якщо я маю купу часу, то більш вірогідно, що я нічого не зроблю. Та спробувати нічим не займатися, ніде не працювати і просто робити те, що хочеться треба! Правда, не відомо на скільки мене вистачить при такій специфічній зайнятості)

І навіть соціопати мають друзів. Може то не завжди люди, та вони є) 

Паскудно бути самому. Розуміти це починаєш, коли шукаєш, кого б то витягнути до театру, у клуб чи пошвендяти магазинами. Ми любимо мати друзів. Друзів ми теж любимо.

Друзі міняються. Це констатація факту. Вона ні не погана, ні не хороша. Шкільні друзі залишаться шкільними, університетські  університетськими. З ними гарно зустрітися 2чі нарік, обійняти і довго ділитися переживаннями. Чудово, що є такі друзі, і що вони саме такі.  

"Головний недолік наших друзів - їхні друзі". 

Тому: єдине правило як дружити - це ДРУЖІТЬ! 

Якщо стосунки руйнують дрібнички, то логічно, що ці ж дрібнички дуже важливі. 

Про кохання стільки всього написано, що навіть не знаю,  як тут бути...

Якщо немає коханого, мають бути друзі)

Тому єдине правило - дружити!

Купила нещодавно пластилін. Поскладала старі пазли, роблю так щоосені. Як добре, що батьки колись нам з братом їх подарували. А ще люблю розмальовувати диски, пляшки, і всяке таке... Якщо мене спитають чи маю я хобі, то без вагань відповім, що маю. На запитання "яке?" треба думати довго. Чи то стільки всього люблю, чи то стільки всього маю... чи може не маю хобі?

Треба бути творчим! Вирізати сніжинки із серветок, збирати цукрові пакетики, мати багато секретів і обов'язково ними ділитися!

Можна жити на трьох стовпах із 5ти. Можна лише на роботі.... але як паскудно, коли в житті одна робота.  

Головне розставити наголоси, мої любі.

P.S. і останнє (половинка):

Люблю читати позитивні блоги. Якось так трапилося, що від ображених і сумних постів радості набираєш менше (у кращому випадку), і якось так повелося, що до людей, у яких все так погано, дуже хороше притягуватися боїться.

Про блог

Довго вагалася щодо політики блогу.
А як його вести і що в ньому писати?
Я громадсько-активна, і блог мені потрібний для висвітлення власної позиції і власних принципових погляді.
З іншого боку я емоційний екстраверт і прагну ділитися своїми переживаннями.
З одного боку, стає простіше, поділишившись хивлюючими думками вголос; а з іншого - чи багато почують мою громадську позицію, опубліковану тут?

Переміг емоційний екстраверт.

Маленьке чорне плаття

Нам складно контролювати інших людей. Ми не можемо вплинути на більшість подій, які відбуваються десь поряд. Зате ми можемо формувати свою позицію, свою поведінку, а зрештою і свою систему цінностей.

І кожний день, роблячи кроки, ми впускаємо у свій світ нових людей, нові події... періодами через нього пролітаю баталії місцевого значення, час від часу зустрічаються круті повороти і щасливі випадки, та деколи і неочікувані втрати.

Вчора в мій маленький світ ввірвалася втрата. Ситуація, яку я не в змозі контролювати, на яку я, на жаль, не можу вплинути. Як сформувати свою позицію? І як поводитися? 

Я створюю свій маленький комфортний світ з усіма його штучками і правилами. Я шию своє маленьке чорне плаття, підбираючи нитки, вимірюючи об'єми. Мабуть, треба розуміти, що нікуди не дінешся, і в процесі шиття воно буде місцями тріщати по швам.

І ці шви, які розходяться - теж мій світ. 

Домашня робота. Твір на тему: Моя філософія або люди в моєму житті

Живу собі, користуюсь інтернетом, п"ю зелений чай.

І тут раптом у моєму житті з"являється маса різних людей....

- ні, не так треба починати.

Дубль другий: Я народилася і з"явилася маса ще тоді чужих і незрозумілих людей....

Дубль третій. Останній:

Що значать усі ці люди в моєму житті? Чи є вони такими, якими я їх бачу і чому саме вони зустрілися мені на дорозі?

Спочатку були друзі дитинства, потім шкільні подруги, університетські коліжанки, нові сусідки і товариші по тацям чи гурткам. Багатьох я почала забувати, хтось поїхав у далекі краї, із зовсім небагатьма підтримую теплі, але нечасті стосунки. Спочатку було сумно, бо так хочеться залишити біля себе таких колись дорогих і майже рідних людисьок; потім я зрозуміла, що у кожного свій шлях широкий і перестала засмучуватися, навчилася відпускати раніше найкращих друзів.

На третьому курсі в моє життя влетіла маса нових незнайомих і чужих людей, з якими ми почали будувати осередок громадської організації. Пройшло три роки і сьогодні ці люди займають все моє життя. Вони навчили мене бути стриманою, дорослою, відповідальною і готовою до рішучих дій. Вони самі не знаючи про це допомогли мені переборювати невпевненість. Та найголовніше я відчула, що таке бути повністю впевненою у комусь! 

Тепер я практикуючий тренер по адвокасі, доволі непростій штуці. Тепер я член всеукраїнського правління тієї громадської організації, в яку за щасливим випадком потрапила на 3му курсі. Тепер я моніторю владу на предмет виконання різних нормативних документів і готую кампанію по контролю за розкраданням місцевих бюджеті. Я крута)

Так, я можу себе такою вважати. 

А ще можу написати десятки історій успіху, сотню маленьких досягнень і безліч ситуацій, де я була "на коні!" І всі історії, досягнення, ситуації не існували б, якби на третьому курсі в моє життя не влетіла маса нових незнайомих і чужих людей. 

Я звикла відчувати їхню підтримку, їхню любов і віру! У складних і важливих ситуаціях, я знаю, що вони завжди будуть за мене, щоб я там не наговорила і не відстоювала б. Томущо я зробила б заради них теж саме.

І коли мені дуже сумно, а рідний Тернопіль десь далеко, я знаходжу відзняте в подарунок на день мого 22ліття відео з усіма цими тепер такими рідними людьми.

І хоча я досі не знаю, яку ще роль вони відіграють в моєму житті, та я точно знаю, що вони - мої люди!

нотатки про Одесу

І так, вітаю вас в Одесі, де навіть під час прохолодного жовтня сонячно і тепло!

Ви вийшли із потяга усміхаючись таксистам, які поспішають запропонувати свої послуги, провідниці, яка приносила зранку каву і великому напису "Львів-Одеса" на табло біля колії...
а потім ви сідаєте на 5 трамвайчик і їдете у пункт призначення.

Здавалося б, уся та одеська особливість Ільфа і Петрова, Марка Бернеса і Леоніда Утьосова відійшла на задній план, а місто заполонили бутики, іноземні студенти і сучасні розваги.
Парадоксально на перший погляд, але і бутики, і осучаснене місто гармонує із такою типовою одеською вуличною творчістю.

Хітом цього сезону стала пропозиція проведення тесту на рівень інтелекту та характеристика моєї особистості по почерку! Так ще в школі мене захопило почеркознавство і Дороті Сара. Мама казала не валяти дурня, залишити в спокої популярну психологію і займатися уроками. І о еврика! мені тоді б одеську кмітливість, і я була б маленьким магнатом ще в 11му класі! :)

Натхненна розумінням як легко в Одесі роблять з "мухи інформаційний привід", я загорілася бажанням почитати місцеву пресу. Ввійшовши в роль інтелігентної туристки я попросила продавця тутешніх друкованих шпальт порадити мені щось популярне і найбільш читабельне.
Мені запропонували якусь "хорошую газетку". Я придбала. "Время Ч"!.
На третій сторінці мені детально розповідала журналістка (певно добряче обізнана) про святкування дня Покрови на Львівщині, Тернопільщині та Волині... І як вони там живуть, жах один!

Отож знову потяг, люди, вагонний стук...
і як насправді комфортно там, де ти живеш.